The honest psychologist

Дві ризикованих ілюзії про минуле та майбутнє «Треба було зробити інакше» Може здаватись, що це рефлексія чи «робота над помилками». Насправді це ретроспективна всемогутність. Ілюзія, що в минулому ви мали доступ до знань, досвіду і ресурсів, якими володієте лише тепер. Ризик у тому, що так ми підміняємо відповідальність самозвинуваченням. Минуле перестає бути частиною історії і стає доказовою базою проти себе. Якщо тримати контакт з реальністю: ви не могли зробити інакше. Ви обрали найкращий ва...

Ми дуже схожі. У нас подібні базові потреби: у близькості, безпеці, визнанні. Ми всі переживаємо страх, сором, втрати, радість і надію. Ми дуже різні. Ми маємо неповторні поєднання рис і внутрішньої організації, що робить нас і наш досвід унікальним. Ми можемо зробити для іншого дуже багато. Ми можемо залишатись поряд, підтримувати, бути уважними, витримувати і розділяти почуття. Ми можемо зробити для іншого дуже мало. Ми не можемо прожити життя замість іншої людини, зробити її щасливою, прийнят...

Терапевтичні альтернативи популярних порад: 1. «Слухай своє серце» Навчися розділяти першу емоційну відповідь та свою реакцію на ситуацію 2. «Просто відпусти» Визнай, що ти більше не впливаєш на ситуацію, і дозволь собі прожити втрату 3. «Стань кращою версією себе» Дозволь собі бути як є, навіть якщо це виглядає менш ефектно, ніж ідеал 4. «Думай позитивно» Навчися бачити повну картину реальності, не ігноруючи складнощі 5. «Все, що не робиться — на краще» Ти маєш право надавати своєму досвіду той...

Все частіше помічаю, що, коли хочеться щось зробити (написати пост, записати відео, спробувати нове хобі), я думаю: а який сенс, якщо світ капітально йо?%№ся? Що змінить якесь відео в інстаграмі, коли люди гинуть? Нашо мені писати пост про психіку, коли люди мерзнуть в своїх домівках? Як і для чого починати щось нове, коли Трамп запрошує путіна до «Ради миру»? Я завмираю в очікуванні, коли ступінь йоб?%№сті знизиться до прийнятної, і всі звичні сенси знов стануть доречними. Наче є якийсь інший с...

Зараз довкола багато агресії, від хронічної напруги, невизначеності, безсилля. І її часто неможливо спрямувати «за адресою». Тому спрямовують куди прийдеться. Я уявляю це як наелектризоване повітря. Достатньо торкнутись — і може йобнуть. Наприклад, зараз багато наїздів на людей за їх прояви в соцмережах. В тому числі, за найбільш невинні прояви. Срачі, пошук винуватих, хто кого образив своїми словами, видом, станом ітд. В терапії це називається відреагування. Коли багато накопиченої енергії злив...

Не розумію і не підтримую, коли в сфері психотерапії навʼязують універсальні причинно-наслідкові звʼязки. Типу, якщо ти так поводишся — це через те що батьки в тебе були такі чи сякі. Якщо в тебе затиснута щелепа — це через те що ти стримуєш емоції. Тощо. Коли людина каже: «я хочу спиратись тільки на себе» — я можу припустити, що колись вона поранилась об того, хто мав бути опорним. Коли людина каже: «мені здається, це звучить безглуздо» — це може означати, що колись її внутрішній світ висміювал...

Життя зараз багатьма переживається як складне. Очевидно, люди, що живуть в Україні, виснажені. Багато з тих, хто живе не в Україні, теж, просто інакше. Зараз може бути не до розвитку і не до заглиблення. Головною задачею стає освоєння життя таким, як воно є. Ми можемо: — уникати прийняття рішень — відкладати навчання, нові проєкти — сповільнюватись або відступати на крок у тих сферах, де раніше просувались. Але очікування «ефективності і продуктивності» чомусь залишаються старими. Часто можна по...

Як ми захищаємось у кризові часи (частина 1) Вже майже чотири роки ми всі живемо в критично ненормальних обставинах (всі в різних, але всі в ненормальних), і наша психіка продовжує адаптуватися, щоб ми могли функціонувати далі. Для цього існують захисні механізми. Зазвичай ми їх не обираємо і не помічаємо, як їх використовуємо, але кожен з них виконує певну функцію, має свою логіку та свою ціну. В цьому дописі я описала першу частину захисних механізмів, бо думаю, що їх важливо помічати і усвідо...

Можна ставитись до життя як до іспиту, де на кожному кроці оцінюють мій результат. А можна — як до експерименту, де цінним є сам процес дослідження. Тоді помилка — це не провал, а лише зворотній звʼязок від реальності: «Так не вийшло, давай по-іншому». Або «цього разу не вдалося — спробую ще раз». Якщо зняти з себе обовʼязок бути досконалою, зʼявляється свобода цікавитись. А коли нам цікаво — ми вже не боїмось програти, а просто пробуємо.