Cinema Plug

А всі помітили, що грек Лантімос і південнокореєць Пак майже одночасно випустили ремейки фільмів південнокорейця та грека, які, у свою чергу, майже одночасно випустили свої, сповнені пролетарського відчаю, маніфести (двадцять років тому)? Ну, тепер точно помітили!

​​Подивився х/ф «Жодного вибору». Не можна не зазначити, що в основі історії лежить роман Дональда Вестлейка, одного разу вже дуже точно екранізований Коста-Гаврасом; але якщо грек лише подекуди врівноважував драматичну напругу іронією, то Пак Чхан-ук вирішує іронізувати усе кіно, уміло зав’язавши на шиї головного героя краватку шибеницького гумору. Сюжетна канва – фахівець з паперової галузі, позбувшись роботи, іде до жаданого призначення по головах своїх конкурентів – лишилася тією ж самою, ал...

​​От що справді підкуповує в х/ф «Я не залізна» (в ориг. більш точне If I Had Legs I'd Kick You) – те, що його автор, Мері Бронштейн, яка написала сценарій за схожих обставин, розвиває тему не як чергова, пробачте, «яжемати», а як по-справжньому смілива кінематографістка, місцями йдучи ще далі, ніж брати Сафді, що поставили їй руку. У нас (та й на заході) прийнято говорити про фільм як про якесь радикальне висловлювання щодо непростої жіночої долі, сильної особистості, що ламається під тиском па...

​​А взагалі, звісно, з братами Сафді кумедно. У фільмі Марті постійно прокладає шлях до величі через дрібне шахрайство, але незмінно сам опиняється ошуканим: обчищає касу спритного дядечка (причому забираючи власну зарплатню!), а потім потрапляє в халепу з поліцією; стриже гроші з провінційних лохів – й зрештою ледь утікає від них на серйозно понівеченій машині найкращого друга з підпаленої парковки(!); намагається розвести матерого гангстера на викуп улюбленого пса за дві штуки (чудовий Феррера...

Ледь не народив від захвату на х/ф If I Had Legs I'd Kick You. У братів Сафді несподівано з’явилася нова зла й дуже талановита сестра, яка роздала обом (одному так точно) лагідних підсрачників. Дешифрувати побачене буду трохи пізніше.

Годару сьогодні могло б виповнитися 95. Щодо МакКвіна – не згоден, але щоразу перечитую окремі його листи та інтерв’ю з великою ніжністю.

Наскільки ж вульгарною й претензійною тягомотиною виявився цей ваш «Гамнет». Краще б поет знову закохався в Гвінет Пелтроу.

А ще творці з великою ніжністю ставляться до «Сяйва» – причому як по лінії головного героя, що жахає всіх довкола, так і в його фундаментальній невписуваності у зовнішні респектабельні простори (але з візитом до персонального «Оверлуку» з точно такими ж самими психами, як і він?) Словом, прецікава компанія.

Лиходій з Джека О'Коннелла, за всіх до нього симпатій, вийшов украй одномірним – а ось катарсичний виступ Файнса ризикує залишитися в пам'яті найкращим мюзиклом 2026 року; іронічним, енергійним та запальним (у всіх сенсах слова) атракціоном. Саме ж кіно, на мою думку, нагадує інфікованого, обколотого гуманістичним морфіном до овочевого стану. У тому сенсі, що всі діагнози поставлені правильно, але ефективнішої за ту пігулку, що запропонував сам Бойл понад двадцять років тому, франшиза нам більше...

Відсіюючи все найкраще, що побачив за минулий рік (колись, мабуть, довідсіюю), виділив в окрему категорію найприкріші провали; ось, наприклад, той самий райтівський «Людина, що біжить», який навіть на тлі оригіналу зі Шварценеггером виглядає відверто дубувато. Кадр вибудуваний не без смаку, хоч і обслуговує затерті антиутопічні кліше, й Ґлен Пауелл, який тягне роль на одній лютій ноті, тягне її, скажімо так, не без азарту; однак на весь фільм – рівно дві пристойні екшен-сцени (автомобільна погон...