​​А взагалі, звісно, з братами Сафді кумедно. У фільмі Марті постійно прокладає шлях до величі через дрібне шахрайство, але незмінно сам опиняється ошуканим: обчищає касу спритного дядечка (причому забираючи власну зарплатню!), а потім потрапляє в халепу з поліцією; стриже гроші з провінційних лохів – й зрештою ледь утікає від них на серйозно понівеченій машині найкращого друга з підпаленої парковки(!); намагається розвести матерого гангстера на викуп улюбленого пса за дві штуки (чудовий Феррера), а натомість отримує якусь дріб’язкову суму, загорнуту в похабні фотокартки. Навіть коштовності, які він тягне під час сексу з Гвінет Пелтроу, виявляються біжутерією – та й сам він, як згодом з’ясовується, для неї щось на кшталт тієї ж біжутерії: молодий коханець на годину, ганебний тілесний аксесуар; окрема пісня – його стосунки з її чоловіком, що зі звичайних пустощів надавав йому ракеткою по сідницях при своїх регочучих друзях. Тобто, граючи з капіталістами за їхніми ж правилами, герой завжди програє вчисту – як то кажуть, іклом не вийшов: і спершу здається, що йому лишається тільки шанс на спортивну честь, самотність маніакального бігуна на довгі дистанції – але Сафді виявляється достатньо сентиментальним, щоб Марті віднайшов сенс у простому людському щасті. Хід, безумовно, дещо кострубатий, зате перетворює фільм на азартного двійника The Smashing Machine, де в кульмінації мелодрама так само вкладала жанр спортивного байопіку на лопатки. Що ж, хай живе братська любов – ну й віра в людину та її високий альтруїстичний початок; шанс ж на спортивну (кінематографічну!) велич ці двоє вже колись реалізували, виступаючи дуетом. #MartySupreme