"Вони хочуть нас оскотинити, - каже жінка у тролейбусі, - хочуть, щоби ми раділи, що можемо помитися і поїсти теплого". Я дістаю навушники і вмикаю улюблену музику, бо так бережу свою психіку. Для мене зараз це важливіше, ніж щось комусь довести. Їду додому. Там теж немає електрики і я вкотре радію, що у 2022-му моя тривожність взяла гору, я намалювала собі апокаліптичні сценарії і закупила павербанки, лампи із заряджанням від сонця, ліхтарі, батарейки, генератор, машину дров у камін (і навіть пакети із сухим душем та хімічні грілки). "Вони хочуть нас оскотинити" - звучать у свідомості слова випадкової жінки. А я згадую знайому, в якої немає опалення, але вона кладе окрему грілку під ковдру для кішки. Згадую бабусю, що пошила своїй собаці пальто, щоби та не змерзла. Публікацію в Фейсбуці, де молода сімʼя запрошує до себе пожити літню людину з Києва, бо в них тепло... - Вчора, коли не було світла, ми з чоловіком увімкнули музику і танцювали. - Цими вечорами я повернулася до книг, нарешті є на них час, хоч і присвічці. - Ми цілий вечір були з дітьми на гірці, давно так не реготали. Бо що ще робити без світла і тепла? - Йдемо з дружиною в кавʼярню, там генератор і тепло. - Ми з дітьми робили досліди зі снігом. - Ми познайомилися з сусідами і організували спільні шашлики. - А в нас в ЖК зробили кімнату незламності - там є зарядна станція, багато теплого чаю і печива. - Ми поїхали до діда з бабою, бо в них є грубка. - Мені сусідка вчора теплого супу принесла. Каже, в неї теж старенька мама, в прифронтовому селі, їхати не хоче, може, і її хтось нагодує там… "Вони хочуть нас оскотинити" - згадую слова, почуті мимоволі. Але, на мою думку, якраз зараз найкраще видно нашу ЛЮДЯНІСТЬ. Ми вчимося радіти простому, насолоджуватися моментом, цінувати підтримку та давати підтримку іншим. А вони справді хочуть нас оскотинити, але це проявляється не у тому, що ми радіємо можливості помитися чи зʼїсти теплого, а в тому, як ми гриземося між собою. Ольга Саліпа