синоптик розказав мені, що завтра буде сніг та холодно, і так між іншим, супер невимушено, під приспів старичка Бон Джові, порадив купити по акції у Сільпо мандарини, нагадав, що час для свят та розваг, і з телевізійною теплотою сказав бути готовим до сюрпризів та лаж, тепер лежу і думаю про сніг, про калюжі, про теплі носки, які я вже тиждень не можу ні купити, ні з когось зняти, думаю, що бачив клементини у кіоску за рогом, і що, можливо, це останні мандарини у моєму житті, згадую, що в кишені є пʼятсот гривень, і що зранку треба купити ці цитрусові, закинути їх у холодильник, нехай собі гниють, нехай собі гниють, підтягуючи штани, згадую родинні холестеринові святкові вечері з католицькими піснями та православними одкровеннями, і розумію, що тепер всі блискітки з наших облич змито, руки наші давно не милися милом з чебрецю та кориці, тепер лишається плювати й розтирати, не вдягати біле та чисте, носити чорне та брудне, як той сніг на покинутій військовій шинелі, яка валялася на землі, та шинель тепер мені ввижається скрізь, вона вкрила, похапцем і випадково, — усе кричало про це — застрелену синицю, синиця ще дихала, тихо, майже нечутно, але я почув, я почув, страшно було відчувати цю ніким неблагословенну неминучість, того дня я навчився, що дід мій не брехав, коли казав, що синиці не закривають очі, навіть коли їхнє сміливе серце перестає битися, лежу і згадую останню телефонну розмову з Іркою, ми говорили тихо і ніжно, про болюче і неминуче, без матюків, без складнопідрядних, без пауз, і коли я поклав слухавку, я подумав, що треба до неї дослухатись, перестати боятися лептоспірозу та глухих командирів, миші скоро помруть від морозів, а командири рано чи пізно отримують своє, за кожну смерть, якої можна було уникнути, шнуруючи берці, замислююсь, можливо і справді пора запасатися терпінням, як радив бухий капелан, вчитися любити саме тут, саме на цій війні, на цій проклятій землі, запастися міцними папіросами, готуватися до неминучого, вірити, що кожному з нас вистачить майстерності для смертельних кульбіт, і що на кожного з нас вже виділена іменна шинель. Elena Zyateva