​Як це – бути собою? Навіть не так. А ким же бути, якщо не собою? В моменті, де я наодинці сам(а) з собою, я є ким? Собою? А в стосунках з дитиною? А в стосунках з мамою? З чоловіком/дружиною? Колегою по роботі? Собою? чи не собою? І, якщо не собою, то ким? Може, сусідом чи сусідкою, умовним Валерою чи Мариною? Ні, в кожній життєвій ситуації, в кожній події свого життя ми є собою і пред’являємось іншим людям собою. Тоді, в чому ж може бути проблема? На мою думку, проблема може полягати в тому, що: 1) таким (такою), як я є мені не подобається бути та/або 2) так, як я пред’являюсь, мені не підходить/не дає мені того, що я хочу В першому випадку, ми маємо справу з або неприйняттям себе, або, навіть з соромом (фу, таким(ою) бути!). Це один напрямок роботи – досліджувати, а яким(ою) я є. Чому це соромно? А як тоді -не соромно? Хто це визначає? Звідки це взялося і т.ін…. В другому випадку, ми маємо справу з тим, як я будую контакт з іншими? Як я появляюсь серед людей? Чим я появляюсь? Своєю ідентичністю, своїми потребами, своїми бажаннями і небажаннями? Чи, може, своєю нікчемністю (я – чєлавєк маааалєнькій (с))? Чи, може, своєю проблемою (ой, тут у мене ручка болить і мені так погано…Пожалійте мене)? Як я щось пропоную цим іншим? Чи показую я, що у мене є, чим я можу обмінятися з іншими? Чи ховаю свої здібності, думки, свою позицію? Як я щось беру у цих інших? Чи можу я прямо попросити? Чи можу сказати «ні»? Чи вмію я домовлятися? І багато-багато подібних питань для самодослідження. Як правило, і перший і другий варіант існують разом. Без прийняття, розуміння себе, тобто без якісно побудованого контакту з собою, складно якось адекватно пред’явитися іншим. Відповідно, складно побудувати якісний контакт з ними. Як наслідок цього – проблеми з тим, щоб створювати стосунки. Або вибираються «не-такі» партнери, або не вдається донести партнеру чого хочеться, а партнер, в свою чергу, не може зрозуміти, чого від нього хочуть чи очікують. Може виникати багато напруги в цьому місці – треба тоді якось підлаштовуватися, тримати марку, нічого не хотіти (бо складно пояснити, чого хочеться, партнер дратується, в результаті виникає конфлікт, а це неприємно), зайвий раз нічого не казати (щоб не провокувати ті ж конфлікти)… Все це і приводить до відчуття, що я перестаю «бути собою». І, відповідно, до наступного можливого рішення – якщо в стосунках я не можу бути собою, то краще бути самому (ій) – тоді не треба собі затикати рота, терпіти, зменшуватися в своїх розмірах і потребах. Свобода! Ціна, правда, за таку свободу – власна самотність і невдоволеність, бо якими б ми не були незалежними і самодостатніми, всім нам час від часу потрібні інші люди – їхнє тепло, підтримка, співчуття і співпереживання. Справжня свобода полягає в тому, щоб могти бути собою і наодинці з собою і поруч з іншими. Щоб і так і так було в задоволення і чимось таким, що мене збагачує, наповнює. Автор: Юлія Косянчук