Тривога та стосунки з матір’ю Пост орієнтований на психологів, але тим, хто цікавиться темою тривоги та гіперконтролю може підсвітити певні моменти проблеми. Фігура надмірного контролю в житті клієнта тісно вплетена у канву тривожних почуттів, які сам клієнт часто описує як страх за життя, здоров’я, за майбутнє, страх жити, страх вмерти …. Частими супутниками надмірного контролю є приступи паніки, тривоги, які у прямому сенсі вибивають землю під ногами, і стають тим невловимим фантомом на котрий немає жодної управи. Тіло тобі не належить! Воно живе своє життя! Воно робить, що хоче і коли хоче, ти не маєш влади над ним! Це породжує паніку і страх смерті (страх зникнення). Єдине, що тобі лишається – прислухатися до серцебиття, міряти пульс, тиск, і з жахом очікувати наступного “приходу”. В історіях своїх клієнтів бачу, що не обов’язково мала бути якась важка травмівна подія в житті, що сформувала надмірний контроль, але не рідко ниточки гіперконтролю і тривоги ведуть у невербальний досвід. Дуже важко словами виражати довербальну реальність, це поле недиференційованого афекту, в якому когнітивна складова і є самим афектом – емоцією. Та все ж лишаються деякі вузькі щілинки, через які можна спробувати зазирнути у світ раннього психічного досвіду. Дорогу туди може допомогти вказати ПРОЕКТИВНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ Продовження: https://surl.li/bfuzjw