Недовго ж я радів силі духу людського. Завило щось посеред міста, та не по-звірськи. Жоден звір так не здатен. Та посіялася посеред люду тривога страшна😱. Всі заметушилися, швидше звичайного зачимчикували у різні сторони. Хтось когось окрикує, хтось загубився. Метушня страшна. Аж незвично у ці дні святкові. Затім залунали машини в нічному небі. Здалеку почулася стрільба з рушниць, та так часто ніби там ціла рота солдацька. Далі наче гармата вистрілила, або хто порохову діжу підпалив. І миті тої ж тьма настала по місту усьому... Лиш поодинокі вогники самотньо мерехтіли картаючи серце моє. Що ж це за напасть така? 😥Стільки людських трудів, поту робітничого щезло в мить. Скільки років усе стояло, працювало на благо народу, несло світло і радість до кожного дому? 50? 100 років? Більше? І враз пітьма знову вступила у свої права, повернулась злая наче і не була скорена ніколи. А скралася від світу, чекала часу свого. І дочекалася підступна, дочекалася.