Крокуючи якось обабіч дороги, мало не збили мене кілька дітлахів на дошках самохідних. І хоч до машин я уже потроху звикати став, та такого діла ще не бачив. Хлопчини за ту залізяку як літера "Т" вчепилися, кентравра мені нагадали, правда, на двох маленьких колесах. Штука одначе стрімка, що вітер в полі. Не те що люди, машини й ті не завжди доженуть. 😳 От тільки мене більше вразило те, що разом з тими дітлахами повз мене промчалася... МУЗИКА??? Хоч і слів я не розібрав пісні тої, надто вже швидко все це сталося, але звучно було так, що наче цілий оркестр заграв. А вітер підхопив їх пісню та й поніс понад полями, лісами, селами й містами. Ніде не затримуючись ні на хвилю. Наче пісня та - то велика тайна світу, яку нікому повністю послухати не дозволено. Уловив я там і барабани, і труби, і по струнах хтось бив, і ще щось таке, що моєму осмисленню не піддається. Та полетіла музика далі, полишивши мене у глибоких роздумах😦