Емоційна залежність – це зовсім не «надто сильне кохання». Це болісна прив’язаність, за якої людина втрачає себе в іншому, відчуває страх втрати, тривогу й почуття спустошеності без об’єкта залежності. Якщо складати портрет типово емоційно залежної людини, то в зоні ризику найчастіше опиняються жінки (значною мірою через культурну й соціальну зумовленість), але чоловіки теж цьому підвладні. Зазвичай це люди з тривожним або уникальним типом прив’язаності. Мозок залежної людини активує ті самі зони, що й за хімічної залежності. А це означає, що об’єкт нездорового кохання сприймається як наркотик, і без нього починається справжня «ломка». Цим багато в чому пояснюються і занепад сил, і неадекватна поведінка, і одержимість, яка охоплює залежного під час розриву зв’язку з «коханим/коханою». Для залежних характерні втрата ідентичності («Хто я без нього/неї?») та почуття провини за власні потреби: ніби подумки допускаєш, що заслуговуєш на краще, а на практиці знову реалізуєш черговий принизливий і болісний сценарій. Залежність справді руйнує життя й завдає непоправної шкоди психіці. Через дефіцит саморегуляції хронічний стрес може перейти в невроз і панічні атаки. Починають страждати і робота, і самореалізація, і стосунки з іншими людьми, бо людина не здатна думати ні про що, окрім свого нездорового кохання. Усе тому, що залежні погано розпізнають свої почуття й використовують стосунки як спосіб уникнути внутрішньої порожнечі. Коли ви кажете: «Я його/її люблю, а він/вона… (не любить / погано ставиться / недоступний/-а ні емоційно, ні фізично)», то любите ви не людину, а свої думки й фантазії про неї. Про те, як це було або могло б бути (але минуло й уже ніколи не буде!). Саме з цими марними надіями ми й працюємо в терапії: допомагаємо усвідомити свої установки та роль у стосунках; зіставити очікування й реальну «віддачу»; прийняти свої почуття й побачити нові життєві можливості та напрями. Згідно з дослідженнями, пік залежності від стосунків припадає на віковий проміжок від 25 до 45 років. Як бачите, якщо нічого з цим не робити, то страждати можна довго й змарнувати на це найкращу частину свого життя. Емоційна залежність – не про любов, а про страх самотності й неприйняття себе. Шлях до зцілення починається з чесної спроби відповісти на запитання: «Що я ховаю за цією залежністю?»