Забытые по воскрсеньям. Валери Перрен Люблю цю авторку. Років пʼять тому я прочитала роман «Поменяй воду цветам» і закохалась в її творчість. Легка, але не легковажна, ніжна, але не солодка, повільна, але не нудна. У книзі «Забуті по неділях» йдеться про молоду жінку, яка працює в будинку для літніх людей і мешкає у невеличкому селищі разом з кузеном, бабусею та дідусем. Здавалось, що може бути цікавого в такій завʼязці, але повірте, на слово, читати будете і вночі. Ця книга – про тих, кого ми не помічаємо. Про старих, які стали фоном нашого поспіху. Про жінок, яких життя змусило мовчати. Про кохання, яке не стало щастям, але стало сенсом. Про старість, яка не героїчна, не красива, не надихаюча, але просто є. Про самотність, яка приходить не завжди тоді, коли ми самі, а часто коли ми поруч з кимось, кого вже давно не відчуваємо. Про життя вдвох, але в тиші, де кожен зачинений у власній в’язниці. Про молодість, яка сприймається як важкий тягар. Про неможливість відчувати та страх бути поруч з кимось. Про те, що кожна людина – це прекрасна історія, але кожній історії потрібний слухач. Раджу. Читати повільно чи поспіхом, на відпустці чи прямуючи на роботу. Тому що, коли читаєш відчуваєш, що щось зсувається всередині і ти живий.