«Маленька фігурка мого батька» Петер Хеніш. Прочитано для участі у обговорюваннях Віденського книжкового клуба. Я три роки живу в Австрії, і всі ці 3 роки мене не покоїть одне питання, на яке я поки що не знайшла відповіді, тому що рівень німецької ще не дозволяє брати участь в дискусіях і читати місцевих. А питання це має такий вигляд: як австрійці опрацювали ІІ світову війну та свою участь в ній, що з почуттям провини, відповідальності. І тому я з великою жадібністю та цікавістю почала читати книгу Петера Хеніша. Бо вона присвячена спогадам про його батька, який був видатним фотокореспондентом часів ІІІ Рейху. Стосовно відповіді на моє питання – для мене вона у назві, маленька фігурка наштовхує на думки про маленьких людей, які нічого не змінюють та не вирішують, а просто намагаються вижити у буревії світової історії. Нічого особистого, просто виживання. Далі про роман. На перший погляд текст має вигляд як спроба розповісти про батька. Петер записує розмови з батьком на плівку, прослуховує і шукає відповіді на свої питання. А його питання – це питання про власну ідентичність та належність. Говорячи про батька, автор намагається розмірковувати та говорити про себе, про свої відчуття, шукати своє місце в історії, через діалог з минулим створює свій власний голос і власне я. Образ батька вийшов суперечливаим та розщепленим: талановитий фотограф, але водночас людина, що працювала у системі, співучасна її пропагандистським механізмам. Памʼять в книзі є таким своєрідним конструктом. Образ батька постає не як «об’єктивна правда», а як результат складного монтажу: з інтерв’ю, документів, фотографій та особистих вражень. І завдяки цьому колажу виникає відчуття автентичності, а з іншого боку пам’ять постає як умовність, суб’єктивність. Чи рекомендую? Якщо цікаве життя у Австрії в темні часи – то так.