ПРОВАЛЛЯ на воротах висять рушники поховальні я дивлюся на божий світ крізь провалля ледь тримаються залишки стін без опори я не маю сил говорити, але я поруч… зачепилася зірвана стеля за голе повітря хоч би хтось зупинити зміг цей зворотній відлік серед хаосу, серед руїн — я свідчу попри те, що горло стискає бетонний відчай плинуть хрестики на полотно і в сиве поле вишиваю на світлий шлях на вічний спомин замість слів, яких не лишилось замість молитви — із останніх сил я збираю залишки світла щоб з тоненьких променів тих звести опору щоби якось тебе сповістити: я поруч… 18.06.25