Вербна неділя Місто чекає на тебе Теплою млою зітхає Шпилі злітають у хмари Боязко квітне вишня під незатишним небом Місто, що ти не впізнаєш: вулиці, люди, будинки — вже не такі, як раніше Вибач, що не зустріли. Краще залиш біля брами ослика. Та за хвилину — сядь в обгорілий тролейбус (в те, що від нього лишилось) А потім — рушай до храму Впізнаєш свою зупинку за в’їдливим димним шлейфом Люди чекають на тебе, вийшли тебе привітати Деякі, раптом, недужі раптом — сивоголові Деякі — ніби застигли в дивних, незручних поставах: тихо лежать просто неба, й лиця у них несвяткові… Місто мовчить похмуро Місто рахує втрати Нікому шлях твій вербою свіжою простелити… Чи ти цей сполох вгамуєш, чи вилікуєш невиправне: срібною вкрите фольгою, тремтяче від подиху вітру?.. Квітнуть вцілілі дерева, снігом недавнім побиті Десь на примарних частотах бʼється відлуння органу Жінка тонкої вроди в чорному оксамиті — пильно вдивляється в ноти: роковані і бездоганні Падає всесвіт у прірву, у вічний страсний понеділок сніг змішав з пелюстками, сплутав сенси і дати Дам нам хоч трошки світла трошки сил та надії — відвалити цей камінь, смертю смерть подолати 13.04.25. Суми.