Все життя я був упевнений, що мій улюблений колір - помаранчевий. Але нещодавно я замислився: а чи справді я його люблю? Чи просто відіграю роль людини, яка любить помаранчевий? Адже любити щось і бути людиною, яка любить це щось - речі зовсім різні. Ну, всім же потрібен улюблений колір, у дитинстві без улюбленого кольору ніяк. Я теж хотів собі такий, але ніяк не міг обрати. Тоді-то я і вирішив, що любитиму помаранчевий. Так по життю всім, і собі в тому числі й казав, що люблю помаранчевий. Але чи любив я його і чи отримував від нього задоволення насправді? Навряд чи. Лише робив вигляд, щоб просто бодай якийсь колір був улюбленим. Любив покабудкі. Щоб не відчувати провини й нерозуміння через те, що ніяк не можу обрати свій бісів улюблений колір. Ну і яка мораль? Мораль у тому, що не буде жодного глибинного задоволення, коли ти намагаєшся бути людиною, яка любить, граєш у неї, а не просто щиро любиш. Рефлексуйте, проводьте свої аналогії та намагайтеся знайти справжнє задоволення.