Посмішу вас. Чула біля Караваджо кілька прекрасних діалогів. - Сфоткай мене на фоні картини. - Лєна, ти влізаєш в кадр, а картина нє. - Тоді зможеш так сфоткати, ніби Іуда мене цілує? Щоб тільки я і він, і нікого крім нас. ——— - А де тут Караваджо? - Ну ось же його робота. - Та це не те. Я бачив рекламу, там був італійський художник. Десь тут має бути художник, а не оце все. Коротше, у Національному заповіднику "Софія Київська" зараз добре. Лєна не влазить у кадр, Іуда стає опцією для фотосесії, а Караваджо шукають як запрошену зірку вечора. І кизил починає квітнути. Це ж кизил? На фото вище.