​​Минулої весни по дорозі в Тур Абдін я зупинилась на декілька днів в Диярбакирі, не стільки по роботі, скільки заради розваги. Дісталась я свого помешкання дуже пізно ввечері, майже одразу лягла спати. А на ранок я прокинулась дуже голодною і вирішила піти і замовити собі повноцінний сніданок, зовсім як доросла. Я дійшла до місця, яке на карті виглядало як скупчення закладів для сніданків і побачила, що всюди столики забиті людьми, які курять і п'ють каву нахиляючись над незчисленними тарілочками з різними смаколиками. Вони дискутували, сміялись, про щось сперечались і час від часу умочували хлібчиком то в одну, то в іншу тарілочку, або підхоплювали пальцями сир чи оливку. Мені теж так захотілось, але з усього того я могла собі дозволити лише сніданок, але не компанію. Я побачила вільний столик в одному із закладів, підійшла і спитала чи є столи на одного. Мене в той же час усадили і я почала чекати на меню. Втім, замість того я побачила, що повар почав дуже швидко щось збирати, щось почало чадіти, а помічники щось швидко нарізали. Я зрозуміла, що вони готують мені стандартний сніданок, без меню. Позіхнула. Дуже скоро мені принесли усе це. Спочатку чай та велику тарілку, потім яєшню, потім солодке. Мені і до того було сумно без галасливої кампанії, але з цим усім ну зовсім важко. Я налякано дивилась на яєшню з кавурмою, це зовсім не моя їжа. Усі ці різновиди домашнього сиру теж колись могли надихати, а зараз відчувалась тільки тяжкість. З усього цього тільки йогурт та мед з маслом могли б бути мені добрим сніданком. Було б мені років на 10 менше, може я б і впоралась. В той раз я тільки зробила спробу. Мені здавалось, що якщо я не спробую всього, то дуже ображу повара, а він же старався! Що ж, я чесно зробила все, що змогла і потім, ховаючи очі від сорому (бо змогла я не так багато, як хотілося б) і живіт, що витинався від сніданку, пішла пізнавати місто. Цей сніданок коштував мені 350 лір. В Стамбулі вам за такі гроші плюнуть в тарілку і може чаю ще дадуть. Можете порахувати скільки видів сиру на тарілці?