Драма людей з межовою організацією особистості - в тому, що їм дуже потрібно, аби їх терпіли. Але вони роблять все, аби їх послали подалі. І їх посилають. “Межовики” (чи “пограничники”) - їх ще так називають - страждають від цього найбільше. І не стільки через відторгнення й покинутість, хоча це теж дуже болюче. Але більше від того, що саме стабільні стосунки й дозволяють подолати таку психічну специфіку. Саме в таких стосунках можливо побачити, що світ не чорно-білий. Що можна жити без максималізму та ідеалізації. Що те, що відбувається з незрозумілими переживаннями, можна назвати й зрозуміти, відповідно - контролювати. Бо це в свій час було задачею батьків - допомогти малій дитині опанувати афекти й опанувати реальність. Але ті не допомогли. Навпаки, схоже, психічно травмували дитину, через що в тої особистісний розвиток зупинився - ресурси психіки пішли на справляння з травмами й наслідками цієї специфіки. У таких батьків не вистачило терпіння, аби прийняти дитину, як вона є. Та ще й з незрозумілими емоційними спалахами. Істерики, вередування, а особливо - гніву. Вони по-різному відгороджувалися від дитини в такі моменти, а деякі навіть і карали. Тому ці спалахи так і залишилися для дитини непізнаними й неоформленими, і вони її з тих пір так і розривають зсередини, забираючи всі сили й псуючи стосунки зі світом. В стосунках з “межовиками” дуже непросто. Спочатку вони захоплюються вами, ідеалізують. І це дуже спокушує. Але в якийсь момент можна несподівано й незрозуміло від чого розсваритися - і в ненависть до вас “межовики” вкладуть всю свою душу. Якщо вийшов за межі їхнього чорно-білого сприйняття, якщо розчарував, бо не витримав перевірки на ідеалізацію - ви вже найлютіший ворог. І в психотерапії з ними особливо складно. Взаємодіяти з ними - як ходити по мінному полю. Необережна інтервенція, нехай це найтепліший сердечний відгук - і ще тиждень тому найприємніша людина обертається на суцільну злість. Яка вколить. Яка знецінить. Яка обдасть презирством. Тому тут психотерапевту потрібна емоційна стійкість. Розуміння, що всі ці випади - не особисто до нього, а просто по єству. Але головне - терпіння. А воно береться від найголовнішого - любові. Якщо психотерапевту недостатньо власної стійкості й любові - не варто йому працювати з “межовиками”. Тільки раниться сам і ще сильніше вкоренить відчай у клієнта. А якщо достатньо, то все одно потрібно розраховувати свої сили. Це є важливим обмеженням, яке варто брати до уваги А це - “Голова VI” Френсіса Бекона, що, як на мене, найкраще ілюструє таку організацію особистості. Так, це ближче до психозу, але й за всіма її афектами лежать психотичні спалахи - ті емоційні прояви, що не змогли бути опановані, бо не були зустріті Віталій Жданов