Люди займають місце в усіх сенсах цього слова. Їхні речі, звички і зайняття, слова і дії, плани і потреби. Але якщо казати про життєвий простір - то в основному речі і потреби. Я бувала в домівках які, після від'їзду дітей, нагадували порожню шкаралупу у закинутому гнізді. Без іграшок, роліків-вєліків, дивних постерів і тарілок з засохшими яблучними недогризками, батьківське житло перетворювалося на аскетичний простір людей, які просто чекають коли все скінчиться. Іноді простір ставав таким зі зникненням партнер(ки)а, довкола якого(ї) було побудовано "справжнє" життя. На щастя мої батьки влаштовані інакше. У них довго не було власної домівки, та вони дбайливо збирали різні штуки "на потім". Гамузом ці штуки не пасували одна до одної, але дивним чином склалися в доволі затишний простір по типу будиночка Уізлі. Затишний - якщо вам подобаються будиночки Уізлі. Я, наприклад, не маю нічого проти, але особисто у мене білі стіни, мінімум полиць і взагалі меблів, а за затишок відповідають лише кімнатні рослини і трошки картин (хотілося б більше). Мені ніколи не розповідали "тут немає нічого твого", але коли я виросла і пішла, забравши все своє, порожнє місце швидко затягнулося. Я можу описувати це словами з різним забарвленням, та будинок моїх батьків який завгодно тільки не порожній. Чому я вважаю що це мені на щастя - тому що ми схильні дуже сильно недооцінювати силу батьківського прикладу. Те, як наші дорослі живуть, для нас маленьких - найпереконливіша демонстрація як має виглядати доросле життя. Те, як вони ставляться одне до одного - закріплення ідеї що саме так виглядає любов і сімейне життя. Те, як вони дбають чи не дбають про себе - важкозгладима інструкція як ми маємо ставитись до себе у дорослому віці. І, як би добре людина не піклувалася про власних дітей, якщо вона нещасна у шлюбі, невдоволена на роботі і закидає порожнечу вільного часу якимось сміттям - саме це "полізе" в дитини, коли та доросте до потрібного віку. наліпка "терапія всім нам в поміч" Я вдячна батькам за цей конкретний приклад: жити своїм життям, розвивати свої хоббі, прикрашати і облаштовувати свій дім і вільний час відповідно до своїх смаків і потреб, а не довкола вівтаря служіння дітям або предкам, або якійсь неживій меті типу заробляння грошей заради заробляння грошей. Особливо, канєшна, мамі, бо її не спиняли ні робочий графік, ні татові підсміювання, ні коментарі, що це не по віку порядній сорокарічній старушкі скакати на тренуваннях по кунг-фу разом з підлітками. Я вважаю, що саме завдяки маминому прикладу я ніколи не опинялась у тотальній порожнечі, коли щось велике в моєму житті закінчувалося. І завдяки їй моя дитина гарантована від того, що я полізу проживати її життя, бо не маю свого. Маю. Дарʼя Лапонова