Жив колись у маленькому селі чоловік на ім’я Іван. Він був працьовитим і турботливим, мав багато справ: город, сім’я, будинок, сусіди, які потребували допомоги. Щодня він прокидався з думками про те, що потрібно зробити, і засинав, думаючи про завтрашні турботи. Одного разу, коли Іван ішов до церкви, він побачив стареньку жінку, яка сиділа під великим деревом і тихо молилася. Її обличчя світилася спокоєм і радістю, незважаючи на те, що вона була бідною і самотньою. Іван підійшов і запитав: — Як ви знаходите час на молитву, коли так багато справ? Старенька усміхнулася і відповіла: — Кожного ранку я присвячую Богові хоча б хвилину свого серця. Навіть якщо це лише одна хвилина, вона наповнює мене силою і миром на весь день. Іван задумався. Він зрозумів, що його турботи не повинні ставати перепоною для спілкування з Небесним Отцем. Він почав щоранку знаходити час для короткої молитви — навіть коли було важко і часу здавалося зовсім мало. З часом його серце наповнилося миром і радістю, а турботи перестали його пригнічувати. Він відчув, що Бог завжди поруч, і це давало йому сили йти вперед. Записна книжка християнина ✍