Іноді люди шукають не новий досвід. Вони шукають стан, у якому можна перестати поспішати. Ми звикли жити так, ніби постійно кудись запізнюємося. Думки біжать. Тіло напружене. Дихання стає коротким і поверхневим. І поступово з’являється дивне відчуття - ніби всередині багато втоми, яку неможливо пояснити лише роботою чи справами. Тіло дуже чесне. Воно не вміє брехати. Якщо є напруга - вона живе в м’язах. Якщо є стрес - він змінює дихання. Якщо є втома - вона стає важкістю всередині. Тому іноді найкраще, що можна зробити - це не вирішувати ще одну задачу. А дозволити собі на кілька хвилин бути просто тут. Відчути тепло. Відчути дихання. Відчути власне тіло без поспіху і без ролей. Бо коли тіло розслабляється - свідомість теж починає ставати тихішою. І в цій тиші іноді народжується відчуття життя. Не ідеального. Не правильного. Просто живого. Можливо, саме це і є найціннішим - вміння іноді зупинятися і повертатися до себе.