Шляхи серця Я беру телефон і відкриваю карти Google. На вулиці мороз, і я вже так замерзла. Пальці, як ті сосульки, ледве можуть писати, бо немає дотику до екрана. Нарешті Google відкрився, бо через мороз телефон гальмує. Ваша локація — Суми. Пункт призначення — Київ, потім Хмельницький, а потім Вроцлав, там, де мене чекає Денис. Шляхи серця. Куди вони ведуть у підсумку? Про це я думаю останні дні. Чому одні люди починають цю подорож поряд із тобою і ніби виглядає так, що вони також їдуть у Київ, але десь по дорозі вони чомусь виходять з машини, бо кажуть: «Нам в іншу сторону». І в результаті — вони, як виявилось, йшли зовсім в іншому напрямку. Бо в їхньому навігаторі була інша точка призначення. Інша ціль. Зовсім інша мрія. Я приїхала в своє рідне місто, де я виросла. У свою церкву, де зростала та служила більше 20 років. Місто, в якому я завжди зустрічаю людей, які колись казали, що також їдуть у Київ. Що мріють про Тебе, вони казали. Але сьогодні їх немає. Вони залишили Тебе. Бо насправді в навігаторі було зовсім інше місце. Їхня мета та мрія не була — Ти. А Ти лише був «метод». Потяг або транспорт, щоб доїхати туди, куди вони хотіли. Шляхи серця.