У день закоханих мені подобається те, що стільки всього пишуть про любов І якось само по собі виходить що задаюся питанням - а що для мене зараз є любов. За моє життя що я тільки не називала любовʼю 🫣 Все змінюється . Я теж. Кидаю Саші посилання на чохол для ноутбука, бо мій розвалився. Приходить повідомлення, що подарунок їде до мене, а там приписка: «нас просили передати особливий меседж «ти моє сонечко». Замовляю Саші сумку для зброї. Яке життя такі і подарунки. Зранку Саша пише, що вдалося випити найсмачнішу каву. А я - що бачила дивний сон. Ввечері Саша питає - ти вже вдома? А я - ти щось поїв? Коли бачу щось гарне то хочу показати йому. Як знаходжу цікавий фільм - не дивлюся - подивимося разом. Після тренувань хвалюся своїм пресом, і сварюся, що він забуває пити зранку воду. Мені вже не треба, щоб мене розуміли та приймали від А до Я, бо я сама вчусь себе так приймати та розуміти. Мені не потрібен чоловік, щоб стрибнути «на ручки», бо коли ненавиджу та відкидаю сама себе, то нічиї ручки мене не врятують. Мене не треба рятувати від самотності, бо у мене всередині океан самотності, я вчуся в ньому плавати. Мені не потрібна пристрасть до клацання зубів, це виснажує. Справжня пристрасть інша - від неї не тремтіння, а щаслива посмішка зранку. Мені не потрібен чоловік, щоб вирішував побутові проблеми. В решті решт вже з усім можу справитися сама, а де не можу - кличу майстра. В цілому, я вмію прекрасно жити сама. Але мені потрібен свідок мого життя. Я відчуваю вічність коли пишу Саші: - як я задовбалася. - Сонечко моє - відповідає Саша. І я цілую телефон. Бо знаю, що йому теж важко. Любов - це коли хтось помічає життя разом з тобою. Коли є свідок твого життя. Коли життя іншого по-справжньому цікаво і важливо. Це, вибачте за філософію - екзистенційне ТАК, ствердження «ти є, ти існуєш». Це про будь які відносини, не тільки чоловіка та жінки. У цього «ти є» є два вороги - очевидність та належність. Коли «ну це ж очевидно, що я тебе люблю». Та коли сприймаєш іншого як належне: «куди ж ми один від одного». Так втрачається ніжність, трепет та радість. Все менше хочеться казати - «диви яке сьогодні сонце». Бо це ж очевидно. Не скажеш «як мені важко» - бо «всім важко». В цьому можна бути поряд, але не разом. Це руйнує любов. Ніколи неясно і неочевидно, що буде далі. Ніхто нікому не належить. Ми один одному дар. Бережіть себе та один одного.