Під кінець дня мав одну розмову, яка змусила замислитися. Якщо коротко - ми впевнено рухаємось у прірву. І мова вже не про школярів чи студентів. Мова про покоління, яке пішло працювати в ті самі «офіси». Зараз не будемо про «вони працюють по агресору» чи «вони працюють по нам» - це вже справа правоохоронних органів. Спробуймо подивитися глибше. Молодь масово йде за легкими грошима. Там, де можна за короткий час, втираючись у довіру до незнайомих людей, заробити більше, ніж у класичних професіях. І вони це відкрито визнають: хочуть жити добре тут і зараз, поки є можливість. Звучить логічно. Але є нюанс - ця система затягує. І всі ці «це тимчасово» звучать приблизно так само переконливо, як «я тільки спробую». А тепер уявімо Україну через 15- 20 років. Приходимо в лікарню, а там або нікого немає, або лікар, який навчався уривками між тривогами і так і не отримав належної практики. Віддаємо дитину до школи, а там дефіцит вчителів або рівень освіти просів настільки, що краще вже YouTube включити. Ідемо далі - хто буде будувати? Хто ремонтуватиме? Хто працюватиме в агросекторі? Де ті самі технологи, інженери, сантехніки, електрики? Це не абстрактні питання - це база, без якої держава просто не функціонує. І це ми ще не торкнулися теми захоплень. Бо там ситуація не краща - замість розвитку маємо спрощення, замість інтересу - дофамін на швидких оборотах. Тому проста, але важлива річ. Якщо у вас є діти - займайтесь ними. Віддавайте в спорт: бокс, карате. Додавайте інтелектуальне: шахи, гуртки. Заохочуйте читання. Формуйте середовище, де розвиток - це норма, а не виняток. Бо якщо нічого не змінити, нас чекає не лише демографічна яма. Нас чекає провал у якості людей і, як наслідок, у якості держави.