Прочитання книги Софії Яблонської "Чар Марока" (1932) мабуть стало першим, коли виписувати, себто переносити в memories, захотілося не важкуваті думки, що розтягуються на абзац чи пів-/півтори сторінки, а окремі словосполучення та короткі формулювання, якими й зарясніла для мене книга при її вживанні у тьмяному освітленні: сполохане серце дико українко вчасний ранок сонце поснідало вперше сьогодні радію, що родилася жінкою заніміли квіти глибокі зіниці чую сотню очей (Софія Яблонська, Чар Марока, видавництво "Родовід, 2018) Ширший контекст (речення), з яких ці словосполучення були вирвані мною в нотатки, а згодом і в цей допис