Висновок до якого я прийшла в своєму материнстві - виховання починається там, де закінчуються сили Я пам’ятаю ситуацію із Захаром. Ми збиралися на вулицю. Треба було вдягнути футболку. І раптом він сказав: «Я не хочу». Без пояснень. Просто «не хочу». Я була втомлена. І вирішила, що простіше погодитися: хай вийде без футболки, а вже в під’їзді я її на нього вдягну. Мені здавалося, що так буде спокійніше. Без криків. Без зайвого напруження. І в цей момент няня сказала мені: «Зупинись. Ти ж так його не виховуєш. Він зрозуміє, що варто покричати — і можна досягти свого. Наберися терпіння. Ти доросла. Він має звикати до правил. На вулицю без футболки не виходять». І тоді я зрозуміла: виховання починається саме в ті хвилини, коли нам найважче. Коли ми втомлені. Коли хочеться просто поступитися. Коли здається, що легше дозволити. Якщо в такі моменти здаватися, межі поступово розмиваються. А разом із ними зникає структура, в якій дитині безпечно рости. Цікаво буде читати мої спостереження чи усвідомлення в материнстві? Напишіть в коментарях, чи варто мені продовжувати 🙌🏻