За Еріхом Фроммом, некрофілія - це не тільки про секс з трупами, а передусім тяга до мертвого - до того, у чому відсутнє життя. До руйнування, механізмів, контролю і насилля замість взаємопорозуміння. Бажання насаджати схеми і порядок - психологічна девіація, коли збуджує те, що не розвивається, коли все, разом з людьми, сприймається як технічна схема, як речі. І разом з тим, некрофілія - це прагнення перетворити все живе на неживе - вбити або, у якомусь сенсі, виправити, полагодити пошкоджений, з точки зору некрофіла, механізм. Як приклад Фромм наводить гитлерівську Германію, але будь-яке технократичне суспільство, з його орієнтацією на постійний контроль, спробами вписати життя у стандартизовані матриці та покарання за невідповідність математично доведеним і регламентованим статистичнім шаблонам - суто некрофільське суспільство. Машинне перемагає людське. У некрофільскому суспільстві відсутні свобода волі і розвиток, відсутня індивідуальність. Замість розвитку - постійне повернення до працюючої схеми. Особистість губиться на фоні потреб маси. "Ще один вимір некрофільських реакцій проявляється у ставленні до власності та в оцінці минулого. Некрофіл сприймає як реальне лише минуле, але не теперішнє і не майбутнє. У його житті панує те, що було (тобто те, чого вже немає, що померло): інституції, закони, власність, традиції, володіння. Коротко кажучи, речі панують над людиною; «мати» панує над «бути», володіння — над буттям, мертве — над живим. В особистісній, філософській і політичній свідомості некрофіла зберігається священна пошана до минулого; ніщо нове не має цінності, а різкі зміни сприймаються як злочин проти «природнього» ходу речей." Еріх Фромм, "Анатомія людської деструктивності".